Україна може стати головним експортером водню в Європу — що для цього потрібно зробити владі?

Експерти та науковці обговорили яким чином можна інтегрувати водневі технології в українську економіку під час брифінгу «Енергетичний перехід: роль водневих технологій і розв’язання кліматичних проблем та перспективи України. Сучасні рішення для взаємодії газової та електричної інфраструктури».
Учасники брифінгу закликають створити центральний орган виконавчої влади, який виступить замовником впровадження та розвитку водневих технологій в Україні.
Президент енергетичної асоціації «Українська Воднева Рада» Олександр Рєпкін зазначив, що в Україні існує багато патентів  з водневих технологій, але для їх впровадження необхідні відповідні законодавчі акти: «Нам дійсно потрібно змінювати нашу законодавчу систему. Створення державної стратегії для інтеграції водневих технологій у систему газопостачання є важливим завданням для розвитку всієї економіки». 
Також, за словами Олександра Рєпкіна, з боку Європейського інвестиційного банку є ініціатива зарезервувати близько 4 млрд євро для реалізації пілотних водневих проєктів на території України, але для цього треба підготуватись. За оцінками експертів, змін потребують принаймні 6 законів та близько 50 регламентів та нормативів, на базі яких сьогодні функціонує український газовий ринок. 
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього Віктор Андрусів наголосив, що держава має створити умови, щоб розвивати відновлювальну енергетику: “Економічна політика держави повинна будуватися таким чином, щоб стимулювати виробництво «зеленої» енергетики. Наразі Україна стоїть перед багатьма викликами: безперспективна вугільна галузь, до 2035 року вийдуть з ладу майже всі атомні блоки, будівництво Росією газогону в обхід України тощо. Тому водень – великий шанс вийти з непростої ситуації й здобути енергонезалежність.”
Щоб ефективно протистояти кліматичним змінам, Євросоюз поставив амбітну мету –  досягти суттєвого скорочення викидів парникових газів на 95% від рівня 1990 року. Україна на вищому політичному рівні теж підтвердила прихильність таким амбітним планам заради сталого розвитку та поглиблення євроінтеграції. Проте їх реалізація неможлива без інноваційних рішень у реформі енергетичного сектору, де відновлювальні джерела енергії відіграють все більш значущу роль.
Генеральний директор «Нафтогазбудінформатика» та голова експертної ради з питань розвитку газової промисловості та ринку природного газу Леонід Уніговський зазначив: “У нас велика розвинена газотранспортна система та розподільча мережа газопроводів. Є дві дуже важливі складові на які звертають увагу іноземці. Перша — експорт водню. Так, розглядають Україну та Норвегію. Це ті країни, які зможуть постачати водень до Європи у певній суміші з природним газом. Друга складова — це деякі наші підземні сховища, які можуть використовуватись для того, щоб виробляти суміші та так званий синтетичний газ”. 
Окрім того, постачання водню газопроводами з подальшим його використанням, наприклад, в опаленні або в транспорті не тільки відповідає цілям збереження клімату в майбутньому, а й покращить якість повітря вже зараз, зокрема шляхом витіснення з ринку звичайне пальне з їх шкідливими викидами. Це перспективно і з екологічного боку, і з економічного.
Директор Інституту відновлюваної енергетики НАН України Степан Кудря підкреслив: “Воднева енергетика дасть змогу всі галузі економіки зробити безвуглецевими. Водень може вироблятись в Україні та транспортуватись у Європу, яка в цьому зацікавлена. Вже за 4-5 років цей бізнес-проєкт стане вигідним для економічного розвитку держави”.
Експерти наголошують, до 2030 року Україна має шанс стати головним експортером водню до країн Європи саме через газотранспортну систему. Головне — цей шанс не проґавити.